Міжнародна федерація боротьби допустила росіян та білорусів до змагань. А це означає, що українці знову можуть стати жертвами суддівського свавілля, яке на Олімпіаді в Афінах-2004 пережив чинний тренер збірної України з греко-римської боротьби Володимир Шацьких.

На свої перші Олімпійські ігри в Афіни-2004 їхав з натхненням, — пригадував в розмові з журналістом видання «Чемпіон» Максимом Розенком цю неймовірно токсичну історію Володимир Шацьких. — Перший неприємний дзвінок продзвенів під час жеребкування. До цього церемонія жеребкування завжди проходила відкрито. А в Афінах все дуже підозріло вийшло — заходиш по одному в намет, де сидять троє суддів, витягаєш свій номер. І таке враження, що всім «привілейованим» борцям потрібні номери вже роздані. В результаті для нашої збірної жереб на Олімпіаді виявився вкрай невдалим. Може, безглузда випадковість. Але особисто я в такі жахливі випадковості не вірю. Тому що, наприклад, для господарів жереб був чудовий.

Вже на ранній стадії українцю випало вийти на килим проти одного з головних фаворитів турніру олімпійського чемпіона Сіднея-2000 росіянина Вартареза Самургашева.

З таким суддівством я не стикався більше ніколи , — зізнавався Володимир. — Пам’ятаю нашу сутичку в найдрібніших подробицях. До середини поєдинку за пасивність Вартареза поставили в партер (положення лежачи — прим. Ред.). Тут моя коронка — прийом, який називається «зворотний пояс». Я фіксую захоплення і починаю його піднімати. І в цей момент росіянин ловить ротом мій мізинець і прокушує ніготь. Природно, захоплення таким чином розриває. Судді демонструю палець, що кровоточить, а він навіть свистка не дає, хоча зобов’язаний присудити мені два бали, а Самургашеву дати попередження. Або взагалі його дискваліфікувати за неспортивну поведінку. Арбітр ж — поляк, який розуміє російську мову, робить мені характерний жест, мовляв, нічого страшного, продовжуй боротися.

Далі взагалі анекдот був. До кінця сутички Самургашев зігнувся, важко дихав, топтався по самому краю зони. Явно пасивно боровся. Відчуваю, зараз його додавлю. Це ж бачить і суддя. Знаєте, що він робить? Зупиняє сутичку і кличе лікаря … подивитися на мій, прокушений декількома хвилинами раніше і вже синюватий палець! Я і український тренерський штаб в один голос кричимо, що доктор нам не потрібен, але суддя тягне час, даючи тим самим Самургашеву відпочити.

Росіянина на останній хвилині суддя за пасивну боротьбу все ж таки ставить в партер. Я його піднімаю. Олімпійський чемпіон перекриває своєю ногою (в греко-римській боротьбі захоплення дозволені лише вище пояса, за ноги взагалі не задіяні — прим. Авт. ) мою, а рукою хапає мене за стегно. Я падаю на п’яту точку. Суддя дає два бали і сутичка закінчується. Я радію, будучи впевнений, що виграв. За балами рахунок повинен бути рівним — 2:2, але у Самургашева на одне пасивне попередження більше. Тобто, мене повинні оголосити переможцем. Уявіть моє здивування, коли на електронному табло висвічується рахунок 4:0 на користь Самургашева.

Українська команда не подала протест на таке свавільне суддівство. Шацьких пояснює це позиціями Росії, які на той час були вельми міцні в греко-римській боротьбі.

Інспектори переглянули б відеозапис і … нічого б не знайшли, — пояснював Володимир. — Там кругова порука. Коли суддю «заряджають», борцеві відразу це видно. Всю сутичку рефері на тебе тисне, відволікає, намагається збити настрій. Ти борешся, а він постійно робить тобі абсолютно несуттєві зауваження. І найнеприємніше, що його за цю підлість не можна притягнути до відповідальності. Тим більше, позиції росіян в греко-римській боротьбі вельми міцні, особливо в той час. Їх представники були і в суддівському комітеті, і в виконкомі міжнародної федерації. І сім’я Самургашева була дуже забезпеченою.