Українське «класичне» відгриміло. На двох команди забили по одному м’ячу, й устигли завдати щось із п’ять ударів у площину воріт. Зважаючи на посередню якість продемонстрованої суперниками гри, не дивно, що по закінченні матчу нічийним результатом були задоволені обидва наставники.

Поєдинки головних команд країни — ідеальний привід розставляти проміжні акценти. Що ми побачили? Чи це той футбол, якого ми чекаємо? На що сьогодні взагалі можна розраховувати та що це все врешті означає? Відповіді шукав «Чемпіон».

Про колишній рівень боротьби мріяти годі

Чемпіонат України переживав різні періоди. Становлення — у 1990-ті. Бурхливої нестабільності — на початку 2000-х. Найвищої точки розквіту — до кінця 2013-го. Різкого занепаду — з 2014-го. Відродження — з 2016-го по 2022-й. Та сьогодні змагання, яке носить гучну назву «Прем’єр-ліга», перебуває у стані вільного падіння. І коли буде те саме дно — один Бог знає. А йому, як відомо, нині взагалі не до футболу.

Головне протистояння країни — вітрина будь-якої ліги. Динамо з Шахтарем не грали погано — вони грали, як могли, а можуть вони сьогодні небагато. Відтак ми побачили дзеркало нинішньої української гри з усіма можливими елементами реклами антифутболу.

Звісно, глибинний український вболівальник буде дивитися «класичне» у будь-якому стані його учасників, однак шанувальник спорту №1, який ще не визначився зі своїми симпатіями, наступного разу точно надасть перевагу перегляду матчу якого-небудь Ліверпуля з типовим аутсайдером англійського чемпіонату, а не ЦЬОГО. Нашого. Безцінного.

Шахтар не здатен грати з позиції сили з прямим конкурентом

Донецький клуб залишається головним претендентом на титул чемпіона. Однак за підсумками протистояння з Динамо «помаранчево-чорні» не підтвердили статус команди, яка в останніх турах виглядала внутрішнім домінантом із претензією на гегемонію. Виглядала за результатами. Коли ж «гірники» вперше після зимової паузи зіграли з претендентом на єврокубки, виявилося, що сила лідера сильно перебільшена — Шахтар не виглядав краще на тлі максимально сірого суперника, й це ляпас завжди великим амбіціям клубу Ріната Ахметова.

Далі донеччанам іще належить зіграти з Олександрією, Зорею та Дніпром. Можна припустити, годна створити труднощі «гірникам» і Ворскла — останні матчі показують, що Віктор Скрипник не збирається погоджуватися з тими, хто його роботу в Полтаві записав у ранг провальних витівок.

Тож ми отримали гарну новину для інтриги в боротьбі за перше місце, яка після матчу на стадіоні імені Лобановського знову задихала ледь не на повні груди. Попереду в Шахтаря не, як намагався звеличити момент Йовичевич, скількись там «фіналів», а кропітка праця до сьомого поту зі зціпленими зубами в ім’я перемог.

Сталося те, чого не очікував ніхто: в УПЛ не залишилось клубів, які можуть грати з позиції «голого класу», й не тому, що ми отримали омріяний чемпіонат міцних команд. Просто той самий клас нині став для вітчизняних колективів такою ж недосяжною матерією, як для росіян — “Київ за три дні”.

Луческу і переставляння ліжок: цього разу спрацювало, та ситуація все ще катастрофічна

Не вдаючись у деталі бородатого анекдоту, де задіяні представниці чи не найдавнішої професії, констатуємо очевидне: румунський наставник господарів поля не здивував. Можна скільки завгодно шукати позитив для тіла, коли тебе б’ють протягом тривалого часу, а ти встигаєш відповісти кількома ударами, які не призводять до зміни ситуації на твою користь. Але в реальності ти не тільки вчергове погіршив своє становище, а й втратив рештки розуміння своїх справжніх можливостей.

Ще до страшного 24 лютого Луческу тривалий час, мов мантру, повторював, що йому нові гравці у значній кількості не потрібні. Бо в нього під боком така сильна молодь, яка готова ледь не гори підкорювати, а потенціал старожилів ще належить розкрити. Сьогодні перспективні, але вельми «зелені» футболісти Динамо не в змозі виконати дві-три точні передачі поспіль, а ветерани клубу не подають приклад тим, хто покликаний бути майбутнім команди, продовжуючи деградувати на очах.

Луческу ж платить за свій же пасивний підхід до формування клубної політики й відносин із керівництвом, яке за майже мовчазної згоди румуна займалося чим завгодно, та не якісною роботою на ринку з реального (а не бутафорного) оновлення складу.

Призначення Шовковського — намагання Суркісів повернутись у 2014-й

Звісно, в контексті наших внутрішніх перипетій можна було б пожартувати, сказавши щось на кшталт «Добре, хоч не Ротаня покликали», та вболівальникам Динамо не до жартів. Брати Суркіси не втомлюються демонструвати, що приказка про необхідність учитися до скону — не про них. Цього разу вкрай здібний дует менеджерів-керівників клубу в одній іпостасі вирішив виступити проти самого часу.

Сергій Ребров був призначений виконувачем обов’язків головного тренера 16 квітня 2014 року. За два місяці й два дні чергова клубна легенда отримав повноцінну роботу наставника команди. Рівно через дев’ять років ситуація повторюється з усією трагікомічністю «динамівської» специфіки періоду останніх двох десятиліть. Та скажіть вже хтось колишнім енергетичним магнатам, що це так не працює: світ не стоїть на місці, хоч ти лусни, а Ребров — то було те саме “зеро”, яке випадає раз у житті!

…І так, якщо ви вірите, що це був не останній матч Луческу біля керма «біло-синіх», ви — великий поціновувач таланту домнула Мірчі й узагалі оптиміст по життю.