Анастасія Меркушина знову у складі жіночої збірної України з біатлону. Пропустивши етап у фінському Контіолахті, 27-річна спортсменка дебютувала у цьому сезоні Кубка світу на етапі у Хохфільцені (Австрія).

На австрійському етапі саме Анастасія найкраще проявила себе в індивідуальних стартах. Вона першою з наших біатлоністок у сезоні-2022/23 фінішувала у заліковій зоні (35 місце за підсумками спринтерської гонки та персьюту), а також допомогла збірній в естафеті, де жіноча збірна Україна посіла 12 місце (замість 15-го у Контіолахті).

При цьому фізичні кондиції Анастасії Меркушиної, за словами старшого тренера жіночої команди України Олександра Кравченка, не є оптимальними. Негативний вплив мала хвороба – незадовго до початку сезону Анастасія та її молодша сестра Олександра перенесли коронавірус.

Анастасія Меркушина в інтерв’ю виданню «Суспільне Спорт» підтвердила, що хвороба справді відбилася на її стані. Спортсменка досі страждає від наслідків коронавірусу, який вплинув і на швидкість лижного ходу, і на влучність стрільби.

Про перші старти сезону після хвороби

«Говорила до одного знайомого, і він каже, що в нього після «корони» аж волосся повипадало, а я примудряюся бігати. Це важко, і мені прикро, що третій рік поспіль у мене пішов за таким самим сценарієм, досить неприємним. Хотілося б сказати, що можна було щось змінити, але насправді це такі речі, які просто є, і ти нічого з цим не можеш зробити. Звичайно, намагаємося підтримувати здоров’я, вживати вітаміни, все для імунітету, не контактувати, зайвий раз не ходити в публічні місця. Обмежуємо себе в багатьох речах, але все одно цього не достатньо. Усе одно якийсь вірус прокрадається, особливо ця невловима «корона». Це й психологічно важко, але треба виходити з тої ситуації, яка є, й працювати. З кожним стартом є якийсь прогрес, є світле відчуття, що може бути краще. Стараєшся витиснути найкраще з того, що є, швидше й влучніше стрільнути.

Коли все більш-менш добре, коли ти на ходу, то на кожному старті ризикуєш. Якщо ризикнув і не вийшло – ну, нічого страшного, ти не топовий спортсмен, тому це нормально. А якщо ризикнув і вийшло – виходить, перевершив свої можливості, і це теж круто. А коли ти в такій ситуації, як у мене, коли й так уже на самому дні й не маєш права на помилку, це мобілізує й змушує більше концентруватися на тих моментах, які можливі: на стрільбі чи техніці виконання, на такому, що не залежить від фізичного стану. Це також школа, але я на все це зі смутком дивлюся».

Про вплив COVID-19

«Найбільше проявляється в диханні, в тому, що легені не можуть розкритися на повний об’єм, або це ефект на гемоглобін, що не доставляє кисень у ноги. Коли біжу, в мене таке враження, що я, ніби риба, повітря хапаю, і мені його не вистачає. Через те, що бракує кисню в м’язах, у крові, фізично нічого не можеш зробити».

«Звичайно, чітких даних надати не можу, оскільки ми за кордоном, і ніхто спеціалізованих тестів не проводив. Тому висновки можна робити лише з власних відчуттів. Мені, здається, дало сильно на легені».

Про стан стрільби

«Дійсно через те, що набагато важче дихати, я не можу захлинути стільки повітря, щоб мене не затрясло, щоб притримати трохи вистріл, краще сконцентруватися. У мене на це просто не вистачає часу, і я змушена ризикувати, стріляти швидше, а також підходити набагато спокійніше – майже пішки – до рубежу, ніж зазвичай. Бо якщо я трохи додам пульсу, мене взагалі не вистачить, і я не зможу влучити.

Це плюс-мінус те, що відбувалося на естафеті. Перше коло до стрільби лежачи всі дівчата пройшли повільно, і тому мені вдалося стрільнути добре, а коли вже пішла боротьба за «стійку», хоч я й бігла спокійніше, ніж інші, але через емоційну боротьбу підійшла зашвидко, і було важко стріляти. Добре, що впоралася. Тобто є такий ефект: мусиш і повільніше підходити, і швидше стріляти, щоб не затримувати повітря – ризикувати, по суті. Через це бувають інколи хиби».

Про різницю між складністю гонок

«Скажу точно, що на естафеті терпіла набагато більше, ніж на індивідуальних гонках. Були думки: вчепися за цю групу й терпи до останнього, бо Ані буде легше, ніж якщо зараз відпустиш і буде велика прірва. Тому емоційно й фізично більше напрягалася на естафеті.

Спринт був простіше. Звичайно, я давала собі слабину, бо зараз не ті кондиції й можливості, і психологічно важко йти одній, коли тобі погано. А переслідування на фоні «корони» – дуже важко, ще й були досить складні погодні умови. Тому персьют, мабуть, був найважчим із усіх гонок.

Чому під сумнівом було, чи бігтиму перший етап естафети? Судячи з переслідування, мені здавалося, що я не зможу втриматися в групі на першому колі за лідерками, що буде великий розрив зі старту. Це й психологічно впливає на багато речей. Були сумніви, чи зможу витримати цю штовханину на першому етапі, тому що в масстарті ти не можеш відпадати, бо тобі просто будуть по палках і по лижах ходити – заважатимеш і суперницям, і сама потрапляєш в неприємні ситуації. Я вагалася щодо своїх можливостей і сил на цьому етапі, тому просила поставити мене на пізніший, але Олександр [Кравченко] прийняв таке рішення, і я не сперечалася».

Про перший етап Кубка світу з сестрою Олександрою в складі

«Вона мені дуже допомагає: і заспокоює, коли мене накривають емоції, і підтримує, якщо щось не вдалося. Я сама маю бути сильною заради неї, і мені легше дається не розкисати, тримати себе в руках, бути прикладом, бути тією людиною, за якою їй хотілося б рости й триматися. Водночас я є емоційною підтримкою для неї так само, як вона – для мене. Мені дійсно набагато простіше, коли вона поряд».

«Вона людина серйозна та вміє аналізувати саму себе, свій стан. Вона в цьому плані, я вважаю, навіть розумніша за мене. Я така людина: якщо мені скажуть, що треба [щось зробити], то вийшла й працюю. Треба – значить, треба. Були ситуації, що я не слухала свій організм і не робила висновків, вважала: чим більше тренуєшся, тим краще ти спортсмен. І це багато в чому завадило мені досягти якихось успіхів. Вона ж у цьому плані більш вдумлива та вміє аналізувати свій стан і як її організм реагує на навантаження, що їй треба робити. Вона себе краще знає й упевненіша в собі».

Про ефект більш ніж 9-місячної перерви в топзмаганнях

«Біатлон – сезонний вид спорту, тому важливо триматися весь сезон від початку до кінця на якомусь рівні. А минулого року в мене було трохи більше десяти стартів. Це прям суперпогано для біатлоніста. Ти весь час до чогось прагнула, працювала все літо, і фактично нічого не бігати – це для біатлоніста будь-якого рівня майже катастрофічно. Тобто я ввійшла в сезон пізніше за решту, і після Олімпійських ігор ми всі його закінчили. Це й місяць, який ми недобігали, і два місяці, які ми недостояли на лижах. Це дійсно велика проблема з фізичної точки зору. Наприклад, норвежці аж до травня катаються. І не тільки вони, а й інші команди приїжджають у Скандинавію чи інші країни, де є сніг, і катаються до старту літньої підготовки. А в нас такої можливості, на жаль, не було.

Це й емоційний стан, який багато відіграє в біатлоні у зв’язку зі стрільбою. Назвемо це затяжною депресією, яка почалася з повномасштабного вторгнення. Це страх, біль за кожну людину, кожного українця, кожен клаптик землі. Це вибивало землю з-під ніг, було ментально важко. Тому зараз кожен старт – це велике психологічне навантаження, це адреналін, стрес величезний.

Коли проходимо сезон, навесні ми намагаємося розслабитися, побути з сім’єю, просто покататися на лижах, згадати, чому ми взагалі любимо цей вид спорту. А тут замість психологічної розгрузки ми отримали колосальне навантаження, яке треба було перетравити й перемогти. І зараз дуже важко виходити на старти, особливо розуміючи ту велику відповідальність перед уболівальниками: вона просто величезна. Сама себе заганяєш у такий стан, що на гонки набагато емоційніше виходити, ніж було зазвичай. Олімпійські старти не були такими важкими, як зараз. Ми намагаємося зробити те, що можемо. Можливо, це навіть інколи заважає, бо хочеться стрибнути вище голови, а фізичний стан, на жаль, не дозволяє».

Про те, що допомагає справлятися з таким станом

«У першу чергу – молитва. Просити бога вільної України, вільного життя, мирного життя. Коли молишся, відчуваєш, що хоч щось робиш, що від тебе залежить. Звичайно, це й спілкування з близькими, дзвінки, що всі живі-здорові, що все буде добре. Теплі слова від уболівальників. Коли вони приходили на стадіон і просили автографи, я зазвичай казала: вибачте за ті результати, які ми зараз показуємо, ми намагаємося, ми будемо кращими, ми одужаємо й будемо працювати. А вони кажуть: не переживай, Настю, ми вас навіть і з такими результатами любимо, просто тримайтеся, робіть, що можете. Дуже допомагає підтримка людей, заради яких ми це й робимо».

Про очікування від етапу в Ансі

«Очікуються тут великі дощі. Прогноз погоди досить неприємний. Від себе ж я очікую просто розуміння, що відбувається з моїм організмом. У мене є надія на якийсь прорив, що щось піде нарешті правильно. Можливо, гірське повітря допоможе моїм легеням, і буде легше потім бігти наступні етапи. А зараз головне – розбігатися, сконцентруватися на тому, що ми робимо, зібрати волю в кулак та працювати й терпіти, робити те, до чого ми готувалися цілий рік і немало тренувалися. Сподіваюся, воно врешті-решт дасть свої плоди, і буде краще ближче до основних стартів: чемпіонату світу й Європи».