Біатлоністка збірної України Олена Білосюк пригадала емоції від виграшу «золота» в естафетній гонці на Олімпіаді-2014 у Сочі.

– Олімпіада в Сочі – ми пам’ятаємо, на тлі чого вона була. Це було за кілька днів після розстрілів на Майдані. Що для тебе тоді було найважче, коли ви вигравали це золото?

– Найважче – це було якраз витримати цей тягар відповідальності. Коли я заїжджала на стрільбище, у мене просто відчуття було в грудях, наче я несу величезний камінь.

Я розуміла, що в мене немає права на помилку, розумію, що вже за спиною відбігли три спортсменки, які на максимум виклалися. Один промах у мене все ж таки був, і я сказала собі: «Так, на цьому твої помилки на сьогодні закінчилися».

– Твої відчуття на п’єдесталі? Вже пройшло трошки часу після фінішу, ти зрозуміла, що ваша команда – олімпійські чемпіони, піднімається прапор, звучить наш гімн.

– Коли я перетнула фінішну пряму, в мене таке було полегшення, що ми нарешті це зробили. А далі була хвилина мовчання на пресконференції, далі були 20 журналістів, які задали одне й те саме запитання: «Як ви змогли виграти після того, що у вас відбувається на Майдані?»

Тобто у нас вся ця медаль супроводжувалася сльозами, болем після Небесної сотні. Відчуття радості практично не було. Нас усі вітали після фінішу, всі раділи за нас, казали: «Хто, як не ви, сьогодні заслужили цю медаль? Вона вам найбільш потрібна».

По суті саму радість медалі я відчула, мабуть, тільки через 4 роки, коли Саша Абраменко виграв. От тоді я зрозуміла, що таке радіти тій олімпійській нагороді, тому що я була там у селищі, звісно, я спостерігала за його виступом. Потім бачила ці всі емоції, вже воно набагато легше було. І тоді я зрозуміла, чого тоді в нас не було в той момент у Сочі, те, що було потім у Саші, – сказала Білосюк.

Олена на Олімпіаді-2014 була фінішером естафети, у якій за українську команду також бігли Віта Семеренко, Юлія Джима і Валентина Семеренко.

Абраменко на ОІ-2018 здобув золото в особистих змаганнях у лижній акробатиці.