Титулована українська біатлоністка Олена Білосюк розповіла, яким чином її вибір у шкільні роки схилився на користь зимового виду спорту.

– Ти біатлоном займаєшся з 13 років. У твоєму житті були конкуренти біатлону?

– Так склалося, що я танцювала. Я дуже любила танцювати. Мене не любили через те, що я бідна. Викладачі там вели свою таку політику досить дивну. І був момент, коли я в 2-му чи 3-му класі прийшла до батьків і кажу: «Більше на танці не піду, бо там не люблять бідних».

А потім вже, коли почався біатлон, також у тренера були якісь негаразди – не знаю, з чим, але він почав пропадати і просто не приходив на тренування. І тоді моя подруга-однокласниця покликала разом з собою знову ж таки на танці.

І вийшло так, що я протанцювала кілька місяців, викладач також був у захваті. Коли я йому сказала, що повертаюся назад до біатлону, він максимально намагався мене залишити в танцях, казав, що це не жіночий вид спорту, «Що тобі біатлон дасть? А у нас ти будеш танцювати, отримаєш задоволення».

– Не відчувала себе обділеною через те, що ти віддаєшся повністю спорту, а твої подружки, знайомі жили зовсім іншим життям? Не було заздрості?

– Заздрості не було, але я справді була дуже активною, різносторонньою дитиною. Але свого часу після змагань – це був 9-й клас – коли я повигравала чемпіонат України, постійно кожен день на подіумі, і потім після цього підходить тренер і каже: «Лєна, от тепер настав той час, коли ти маєш визначитися: або ти будеш першорозрядником і кандидатом спорту по хлопцям, по дискотекам, по малюванню, вишиванню і так далі, або ти станеш майстром спорту і професійним спортсменом по біатлону. Вирішуй».

І в той час він підловив максимально вірний момент, тому що він задав це питання в той момент, коли я виграла. Тобто, звісно, в мене був один вибір – це біатлон. І так і склалося, що всі решта сфер діяльності були максимально підрізані, а вся моя енергія була направлена в одне русло, – сказала Білосюк.