Павло Ісенко ‒ унікальний для України голкіпер. У свої 19 років він провів лише п’ять матчів на найвищому рівні, проте вже встиг відбити п’ять 11-метрових. «Український футбол» поспілкувався з одним із головних ньюзмейкерів УПЛ навесні.

Ім’я Павла Ісенка футбольна Україна вперше почула 24-го червня 2020-го року. Тоді нікому невідомий 16-річний голкіпер вийшов у складі Ворскли на серію післяматчевих пенальті у матчі півфіналу Кубка України проти Маріуполя (1:1, по пен. 3:2). Його три сейви допомогли команді вийти до фіналу, а сам він назавжди увійшов в історію футболу України.

Після перформансу Ісенка у грі з Маріуполем футбольні українські футбольні ЗМІ сватали його до європейський клубів, або, як мінімум, на місце першого номера основного складу Ворскли. Проте надалі у футбольній кар’єрі таланту все складалося не настільки райдужно. Після завершення сезону 2019/2020 голкіпер пропав із футбольних радарів на цілих 2,5 роки.

Трансфер конкурента Дмитра Різника із Ворскли до Шахтаря у минуле зимове трансферне вікно допоміг Ісенку нарешті повернутися до складу основи полтавців. І перші його матчі навесні стали неймовірно емоційними. У грі проти Зорі (2:3) Ісенко пропустив вирішальний гол із пенальті у компенсований час та влаштував словесний батл із Володимиром Бражком. А вже у поєдинку проти Вереса (2:2) молодий воротар зміг потягнути два удари із позначки протягом компенсованих хвилин та врятувати для Ворскли одне очко.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Ісенко розповів, як йому вдалося двічі за хвилину відбити пенальті.

– Для усіх вже є очевидним, що ви відмінний пенальтист, а які ще сильні воротарські якості ви могли б виділити у себе?

– Мені важко сказати. З тренерами ми працюємо над усіма компонентами. Це більше питання до них.

– Але все ж таки, чи є у вас секрети відбиття пенальті, або це відбувається якось інтуїтивно?

– Так, у мене є секрет, але я його, звичайно, розкривати не хочу.

– Ваш дебют на дорослому рівні відбувся під керівництвом Юрія Максимова у півфіналі Кубка України в матчі із Маріуполем. Як це відбулося?

– До матчу Максимов сказав мені, якщо у матчі буде серія пенальті, то я вийду на поле. Так і сталося.

– Якими були ваші емоції під час тієї гри?

– У мене були суперечливі почуття. Спочатку був страх, і я хотів, аби гра не дійшла до серії пенальті, аби не виходити у настільки відповідальному матчі. Потім я все ж таки зрозумів, що хочу зіграти. Спочатку хвилювався, але коли з’явився на полі, то все пройшло.

– У тій серії ви взяли три пенальті, та команда вийшла до фіналу. Як команда сприйняла цей успіх?

– Всі були дуже щасливі та раді. Звичайно, хвалили й мене.

– Вже давно було сказано, що Максимов обіцяв вам вихід на поле й у фіналі Кубка з Динамо, якщо гра дійде до серії пенальті. Скажіть чесно, чи розраховували ви у глибині душі, що вийдете на гру?

– Я про це не думав перед грою. Це футбол, і розвиток подій у матчі міг бути будь-яким. Після гри, звичайно, було прикро, що ми поступилися.